Відсотки за позикою та факторингом

Питання: Наше підприємство уклало договір позики з фінансовою компанією (ФК1). Фінансова компанія (ФК1) уклала договір факторингу з іншою фінансовою компанією (ФК2) та надіслала нам повідомлення про укладання договору факторингу. Фінансова компанія (ФК2) в вересні нарахувала нам відсотки по договору позики, але в акті нарахування відсотків вказала не договір позики як підставу, а договір факторингу. Скажіть будь ласка чи є це правомірним? Чи можна боржнику включати до складу витрат ці відсотки? Хвилює оформлення первинного документу – в даному випадку акту нарахування відсотків – яку підставу вважати правильною – первинний договір позики чи договір факторингу?

Відповідь:

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (ЦКУ) зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦКУ визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Як слідує із запиту, між підприємством (позичальником) та фінансовою компанію (ФК1) укладено договір позики, яким передбачено нарахування відсотків за користування позикою.

Згідно зі ст. 1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1048 ЦКУ передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за договором позики у позикодавця виникає зобов’язання щодо повернення суми позики та зобов’язання щодо сплати процентів.

Таким чином, відносно ситуації, що описана у запитанні, слідує, що підставою для виникнення у боржника (позичальника) зобов’язання по сплаті відсотків (процентів) став договір позики, а не будь-який інший договір, оскільки саме ним передбачено зобов’язання з повернення суми позики та сплати відсотків.

Разом з тим, ч. 1 ст. 527 ЦКУ передбачено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. А відповідно до ч. 2 ст. 527 ЦКУ кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги.

Із вказаного слідує, що, зокрема, кредитор (тобто, особа, яка має право вимагати виконання зобов’язання) повинен мати докази того, що він є належним кредитором.

У тому випадку, коли кредитор є безпосередньо тією особою, яка укладали договір позики, доказом його належності буде підпис на договорі позики уповноваженої особи кредитора та печатка (якщо вона використовується). У тому ж випадку, коли право вимоги переходить до кредитора з інших підстав, то доказами його належності будуть саме такі інші підстави.

У даному випадку, доказом того, що інша факторингова компанія (ФК2) є належним кредитором у зобов’язанні щодо повернення позичальником суми позики та сплати відсотків, є договір факторингу, укладений між ФК1 та ФК2, оскільки саме цим договором передбачено перехід прав кредитора від ФК1 до ФК2.

За таких умов, у акті нарахування відсотків доцільно було б вказати як договір позики, так і договір факторингу.

Разом з тим, слід враховувати, що акт нарахування відсотків не є безпосередньою підставою для виникнення зобов’язання у позичальника щодо сплати відсотків. Акт, по суті, є документом, який слугує для того, аби вказати розмір відсотків, що підлягають сплаті, та період, за який такі відсотки нараховані. Проте, як було зазначено вище, підставою для нарахування відсотків є договір позики. А тому, формально зміст акту нарахування відсотків не може впливати на право позичальника включати відсотки до вкладу витрат.

Отже, незалежно від того, що у акті нарахування відсотків вказано лише договір факторингу, підприємство (позичальник) все одно має право на віднесення відсотків за позикою до витрат. Проте, аби зменшити ризик виникнення зайвих питань з боку контролюючих органів, доцільніше було б включити до такого акту ще й посилання на договір позики.

Сергій Єфімов, адвокат, податковий консультант, партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *