Відповідальність директора за борги


Сергій Єфімов, адвокат, податковий консультант, АФ “ЄФІМОВ ТА ПАРТНЕРИ”

Опубліковано в електронному виданні “Бухгалтер&Закон” №49-50, листопад 2019


 

Кодекс України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ), що набрав чинності  21.10.2019, привніс чимало новацій у процедуру банкрутства. До однієї із таких новацій можна віднести збільшення кількості норм, що передбачають відповідальність керівника за борги підприємства-банкрута. Ця тема вже давно хвилює кредиторів, оскільки часто вони стикаються з ситуацію, коли стає зрозуміло, що стягнути борги з підприємства-боржника не вдасться, і причиною цьому можуть бути дії керівництва боржника. Отже, розглянемо, що змінилось в цій частині.

Як було

Нагадаємо, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-XII (далі – Закон про банкрутство) передбачав відповідальність керівника за борги підприємства-банкрута лише у випадку, коли банкрутство ставалось з вини керівника. Тобто, мова йшла про так зване «доведення до банкрутства».

Так, ч.5 ст. 41 Закону про банкрутство передбачалось, що у разі банкрутства боржника з вини його керівника, на такого керівника у разі недостатності майна боржника могла бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями.

Точно така ж норма без будь-яких змін (тобто, дослівно, один в один) перейшла до КУзПБ і тепер її можна знайти в ч.2 ст. 61 КУзПБ. Отже, в частині відповідальності керівника за «доведення до банкрутства» нічого не змінилось.

Що нового

У Законі про банкрутство вже була норма (ч.5 ст. 11), яка встановлювала обов’язок боржника звертатися до суду із заявою про порушення справи про банкрутство у випадку, коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності).

Ця ж сама норма перейшла і до КУзПБ та знайшла своє місце у ч.6 ст. 34 цього кодексу. Однак, на відміну від Закону про банкрутство, КУзПБ передбачає не лише обов’язок боржника звертатися до суду, але й вводить відповідальність для керівника боржника за невиконання такого обов’язку.

Отже, з набранням чинності КУзПБ з’являється норма (ч.6 ст. 34 КУзПБ), яка передбачає, що керівник боржника несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів, якщо після виникнення загрози неплатоспроможності він у місячний строк не звернувся до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Загроза неплатоспроможності

Як було вже зазначено, обов’язок боржника звернутися до суду виникає тоді, коли з’являється загроза неплатоспроможності. Із ч.6 ст. 34 КУзПБ слідує, що під загрозою неплатоспроможності розуміється ситуація, за якої задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання боржником грошових зобов’язань у повному обсязі перед іншими кредиторами.

КУзПБ пояснює, що «неплатоспроможність» – це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

Отже, для цілей КУзПБ неплатоспроможність має дві основні взаємопов’язані ознаки:

  • настання встановленого строку;
  • неможливість виконання грошових зобов’язань, щодо яких настав строк виконання.

Для цілей КУзПБ кредитором визнається юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника.

Оскільки вимоги щодо зобов’язань можуть виникати у кредитора лише з моменту настання строку їх виконання, для цілей неплатоспроможності слід враховувати не усі грошові зобов’язання, що обліковуються підприємством (тобто, не усю кредиторську заборгованість), а лише ті, щодо яких настав строк виконання.

Із наведеного вище стає також зрозумілим, що мова йде не про будь-які зобов’язання, а лише про грошові. При цьому, згідно зі ст. 1 КУзПБ грошовими зобов’язаннями визнаються зобов’язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов’язань належать також зобов’язання щодо сплати податків та  зборів (обов’язкових платежів). Разом з тим, не включаються до складу грошових зобов’язань боржника неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

У тій же частині КУзПБ, де дається визначення терміну «грошові зобов’язання», зазначається, що склад і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Отже, загроза неплатоспроможності виникає тоді, коли одночасно існують простроченні грошові зобов’язання незалежно від суми та строку перед кількома кредиторами, і є розуміння того, що задоволення вимог одного або кількох таких кредиторів призведе до того, що активів підприємства, що залишаться, не вистачить для задоволення вимог інших кредиторів.

Таким чином, вважаємо, що керівнику підприємства варто забезпечити постійний моніторинг прострочених грошових зобов’язань та їх порівняння з активами підприємства, наявними на момент виникнення відповідних прострочених грошових зобов’язань. І якщо стане зрозуміло, що активів не вистачить на усі прострочені грошові зобов’язання, то день, коли таке станеться, і буде тим днем, від якого буде відраховуватися місячний строк для звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Особливості звернення до суду

Загальні вимоги до оформлення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство викладені у ст. 34 КУзПБ. Ці вимоги є загалом зрозумілими, а тому немає потреби зупинятись на них детально.

Звернути увагу хотілось би лише на одну із вимог, згідно з якою до заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство має додаватись рішення вищого органу управління боржника про звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі. Однак, така вимога означає, що керівник підприємства не є самостійним у прийнятті рішення про звернення до суду, оскільки попадає у залежність від дій чи бездіяльності вищого органу управління. Крім того, іноді статутами підприємств прямо забороняється керівнику без рішення вищого органу управління звертатися до суду із заявою про банкрутство.

За таких умов, виникають питання, на які кодекс не дає чітких відповідей, зокрема: чи може бути притягнуто керівника до солідарної відповідальності за незвернення до суду у зв’язку з тим, що вищий орган управління не приймає відповідного рішення; чи буде достатньо для уникнення керівнику відповідальності самого факту скликання загальних зборів вищого органу управління; чи, можливо, все ж таки, керівнику у будь-якому випадку необхідно звертатись до суду для того, аби уникнути відповідальності (навіть, не зважаючи на факт відсутності рішення вищого органу правління).

Очевидно, що поки господарські суди не сформували свою позицію, керівники будуть перестраховуватись та вчиняти усі можливі дії, аби уникнути відповідальності, зокрема, будуть скликати збори вищого органу управління та звертатимуться до суду навіть за відсутності рішення свого вищого органу управління.

Слід мати на увазі презумпцію вини, яка закріплена у ст.614 ЦК України та відповідно до якої особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Тож, якщо керівник доведе, що вчинив усіх залежних від нього заходів щодо скликання зборів учасників та подання заяви про відкриття провадження у справі, то він цілком може розраховувати на не притягнення його до відповідальності. Наприклад, якщо керівник матиме докази того, що вчинив дії на скликання зборів учасників для вирішення питання про звернення до суду із вказаною заявою а також звернувся до суду без рішення учасників, то цілком ймовірно, що цього може й вистачити аби вважати такого керівника невинуватим.

Зміст та об’єм відповідальності керівника

В останньому реченні абз.2 ч.6 ст. 34 КУзПБ вказано, що у разі виявлення порушення з боку керівника, кредитори у подальшому можуть звернути свої вимоги до такого керівника, який допустив порушення – тобто, не звернувся або несвоєчасно звернувся до суду.

Отже, під відповідальністю керівника за незвернення до суду у випадку виникнення загрози неплатоспроможності розуміється те, що такого керівника може бути зобов’язано оплачувати вимоги кредиторів.

Разом з тим, слід враховувати, що перше речення абз. 2 ч.6 ст. 34 КУзПБ звучить так: «Якщо керівник боржника допустив порушення цих вимог, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів». Тобто, керівник несе відповідальність за «незадоволення вимог кредиторів». Незадоволення вимог кредиторів виникає тоді, коли майна боржника не вистачило для задоволення усіх вимог кредиторів. Виходить так, що керівник несе відповідальність лише тоді, коли вимоги кредиторів не будуть задоволені за рахунок майна боржника, і лише в тій частині, що буде незадоволеною боржником.

Як встановлюється порушення та вина керівника?

Із ч.6 ст. 34 КУзПБ слідує, що факт порушення керівником боржника вимоги щодо звернення до суду може бути встановлений лише господарським судом, та ще й тим господарським судом, який безпосередньо здійснює провадження у справі про банкрутство відповідного боржника.

Однак, з цього приводу проблемним є те, що кодекс прямо не зазначає, хто з учасників процесу (чи суд за власною ініціативою) мають право ініціювати питання щодо притягнення керівника до солідарної відповідальності. Враховуючи, що кредитори безпосередньо зацікавлені в задоволені своїх вимог, логічно припустити, що вони можуть ставити перед судом питання про його розгляд. Проте, не виключено, що розгляд цього питання може відбуватися за ініціативою ліквідатора або самого суду.

Якщо вже суд дійде висновку, що керівник дійсно допустив порушення, відповідні обставини щодо встановленого порушення зазначаються в ухвалі суду, яка є підставою для того, аби кредитори могли звертатись до керівника зі своїми вимогами.

Як стягують борги з керівника

Якщо аналізувати процедуру стягнення боргів підприємства з керівника за «доведення до банкрутства», то із ч.2 ст. 61 КУзПБ прямо слідує, що вимоги до керівника, визнаного винним у доведенні до банкрутства, заявляє ліквідатор. При цьому, стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості.

Відносно ж процедури стягнення боргів підприємства з керівника, який не звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство, КУзПБ спеціальних правил не передбачає. При цьому, кодекс не наділяє й ліквідатора повноваженнями по стягненню з керівника боргів підприємства.

Єдине, що зазначає кодекс, так це те, що саме кредитори боржника наділяються правом на звернення у подальшому до керівника з вимогами (ч. 6 ст. 34 КУзПБ). Отже, робимо висновок, що тільки кредитори мають право звертатися до керівника підприємства з вимогами, що не були задоволенні у процедурі банкрутства. При цьому, свої звернення кредитори мають реалізовувати не в рамках справи про банкрутство, а в окремих позовних провадженнях про стягнення боргу з керівника.

На кінець

Отже, новий механізм притягнення керівника до відповідальності за борги підприємства став реальністю Проте, на жаль, КУзПБ не містить однозначних норм, які б давали керівнику чітке розуміння, зокрема, процедури визначення «загрози неплатоспроможності», моменту відрахування місячного строку для звернення до суду тощо. Як би там не було, але поки судова практика буде розставляти у цьому питанні крапки над «і», керівникам підприємств варто вже зараз налаштувати постійний моніторинг стану кредиторської заборгованості та його порівняння з активами (тобто, аналізувати чисті активи), подбати про дотримання строків виконання зобов’язань та домовитись з власниками бізнесу про чіткі правила поводження керівника і власників під час виникнення загрози неплатоспроможності з відображенням таких домовленостей в статуті підприємства та, можливо, відповідному договорі з керівником. До того ж керівнику варто попіклуватися та зібрати доказі відсутності його вини за незвернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

 

0

Один коментар до “Відповідальність директора за борги”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *