ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

15.06.2017 р.N К/800/10305/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: Олендера І. Я. (доповідача), Борисенко І. В., Приходько І. В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжгалузеве спеціалізоване підприємство “Промматеріал” про накладення арешту на кошти платника на відкритих у банківських установах рахунках, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Залізничної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року, встановив:

19 грудня 2014 року Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі – позивач, Державна податкова інспекція) звернулась до суду з позовом в якому просить накласти арешт на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжгалузеве спеціалізоване підприємство “Промматеріал” (далі – відповідач, Товариство) на відкритих рахунках в банківських установах.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди дійшли висновку, що накладення арешту на кошти можливе лише у разі наявності у відповідача податкового боргу та відсутності у боржника майна або коли вартість такого майна недостатня для погашення податкового боргу. В той же час, позивачем не доведено наявність у відповідача податкового боргу, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Крім того, суд апеляційної інстанції також зазначив, що акт 16.12.2014 року N 267/22-01 складений про відмову головного бухгалтера Товариства від одержання наказу та підписання направленням на перевірку не можна розцінювати як недопуск до перевірки, оскільки факт відмови від отримання наказу та розписатися у направлені не перешкоджає проведенню перевірки. Доказів складення акта який засвідчує факт відмови позивача від допуску працівників податкового органу до перевірки, позивачем не надано.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державної податкової інспекції.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що контролюючим органом на адресу Товариства направлено письмові запити про надання пояснень та їх документальних підтверджень від 07.11.2014 року N 16648/10/13-03-22-04-09/544/4 та N 16648/10/13-03-22-04-09/544/5 щодо господарських взаємовідносин із ТОВ “Нові технології ТПВ” за період квітень 2012 року та із ТОВ “Пролог-Трейд” за період грудень 2011 року.

У зв’язку з ненаданням відповідачем відповідей на вищезазначені запити, на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та службової записки заступника начальника управління податкового аудиту – начальника відділу перевірок платників податків від 15.12.2014 року N 284/22-0 першим заступником начальника Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова прийнято наказ від 16.12.2014 року N 1311 “Про проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ “МСП “Промматеріал” та видано направлення на перевірку від 16.12.2014 року N 1448.

Фахівцем контролюючого органу 16.12.2014 року було здійснено вихід за фактичною адресою Товариства (м. Львів, вул. Медової Печери, 38) з метою вручення копії наказу від 16.12.2014 року N 1311 про проведення перевірки та направлення на перевірку від 16.12.2014 року N 1448, проте від одержання наказу та ознайомлення з направленням на перевірку головний бухгалтер Товариства відмовилася, про що складено відповідний акт від 16.12.2014 року N 267/22-01, в якому зазначено, що вручити копію наказу про проведення позапланової виїзної перевірки та пред’явити направлення на перевірку неможливо, у зв’язку з перебуванням директора Товариства на лікуванні.

На підставі звернення заступника начальника управління – начальника відділу перевірок платників податків Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 18.12.2014 року, першим заступником начальника контролюючого органу на підставі п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України було прийнято рішення від 18.12.2014 року N 18683/22-01/31363574 “Про застосування адміністративного арешту майна платника податків”. Згідно з п. 1 вказаного рішення застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків ТОВ “МСП “Промматеріал”, що перебуває (розміщене, зберігається) м. Львів, вул. Городоцька, 160.

Посилаючись на недопуск Товариством представників контролюючого органу до проведення позапланової виїзної перевірки, позивач звернувся до суду з вимогою про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, п. 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України встановлено, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.

Положення пп. 94.2.3. п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України визначають, що арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Згідно з підпунктами 94.6.1 та 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу Україникерівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Відповідно до ч. 2 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України встановлено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Відповідно до пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючий орган має право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

За змістом наведених правових норм, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування:

1) арешт на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу;

2) адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом (не виключно обов’язку сплатити податкове зобов’язання), який застосовується за адміністративним або судовим рішенням (в залежності від виду майна).

Як вже зазначалось вище, підставою для звернення позивача до суду з вимогою про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках Товариства є на недопуск посадовими особами Товариства представників контролюючого органу до проведення позапланової виїзної перевірки.

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, та за умови пред’явлення або надіслання, у випадках передбачених цим Кодексом, направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред’явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред’явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки.

Вказаною нормою також визначено, що при пред’явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Підпунктом 81.2 ст. 81 вказаного Кодексу визначено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що у разі відмови службових осіб платника податків розписатися у направленні на перевірку, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови та є підставою для початку проведення такої перевірки, а у разі ж відмови платника податків у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови у допуску до перевірки.

Отже, вказані акти не є тотожними, засвідчують різні факти відмов та мають різні правові наслідки.

Позивач як на підтвердження факту відмови Товариства від допуску до проведення перевірки посилається на акт 16.12.2014 року N 267/22-01, проте зі змісту вказаного акту вбачається, що такий складений про відмову головного бухгалтера ТОВ “МСП “Промматеріал” від одержання наказу на проведення перевірки та підписання направлення на перевірку, що, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, не може розцінювати як недопуск до перевірки, оскільки факт відмови від отримання наказу та розписатися у направлені не перешкоджає проведенню перевірки.

Натомість доказів складення акта, який би засвідчував недопуск відповідачем працівників контролюючого органу до проведення перевірки, позивачем, всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надано не було.

Отже, з огляду на зазначені вимоги Податкового кодексу України суд касаційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках ТОВ “МСП “Промматеріал”.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що на виконання положень ст. 94 Податкового кодексу України наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року N 568, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за N 1839/24371, затверджено Порядок застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Відповідно до п. 7.1 вказаного Порядку арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, шляхом звернення органу доходів і зборів до суду.

А згідно з п. 7.3 Порядку для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган доходів і зборів подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення про застосування адміністративного арешту майна Товариства контролюючим органом прийнято 18.12.2014 року, а з цим позовом про накладення арешту на кошти відповідача на відкритих рахунках в банківських установах позивач звернувся на наступний день – 19.12.2014 року (а. с. 16-17), чим порушив вимоги вказаного п. 7.3 Порядку.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим – ухвалене судом на підставі повного та всебічного з’ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

Керуючись ст. ст. 160167210 – 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Залізничної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року у справі N 813/8652/14 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п’яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст. ст. 235 – 2442 КАС України.

Судді:І. Я. Олендер
 І. В. Борисенко
 І. В. Приходько